Барон зійшов нагору до пані Марнеф, сяючи від задоволення, цілком упевнений, що тільки його любить ця жахлива куртизанка — облудна, але вродлива та граційна, як та сирена.
Кревель з Марнефом починали другу партію в пікет. Кревель програвав, як і кожен, кому не до гри. Марнеф, що знав причину неуважности мера, безсовісно її використовував — заглядав у прикуп і відповідно до цього скидав карти; потім, знаючи гру противника, грав напевно. Очко коштувало двадцять су, і він встиг уже вкрасти в мера тридцять франків, коли це вернувся барон.
— Що це, — мовив державний радник, дивуючись, що нікого немає, — ви самі! А де-ж усі?
— Ваш чудовий настрій усіх розігнав! — відповів Кревель.
— Ні, це через приїзд дружининого кузена, — відказав Марнеф. — Панство подумало, що Валерії треба поговорити з Анрі після трьохрічної розлуки, і вони з пристойности розійшлися… Коли-б я тут був, то затримав-би їх, та й погано, до речи, зробив-би, бо недуга Лісбети, яка завжди чай нам розливає об десятій з половиною, усе догори ногами поставила…
— Так Лісбета справді занедужала? — люто спитав Кревель.
— Так мені сказали, — відповів Марнеф з безсоромною байдужістю чоловіка, що для нього жінки вже не існують.
Мер глянув на годинника — той показував, що барон пробув у Лісбети сорок хвилин. Радісний вигляд Гюло клав велику підозру на Гектора, Валерію та Лісбету.
— Зараз бачив її — бідна дівчина страшенно мучиться, — сказав барон.
— Иншим мука, а вам радість, — їдко промовив Кревель, — бо коли ви вернулись до нас, у вас на обличчі цілий бенькет! Що, може Лісбета вмирати збирається? Ваша дочка, кажуть, спадкоємниця в неї. Ви на себе не схожі, пішли з фізіономією
