— Панна Лісбета, чи бачите, — сказав Марнеф, — вернулася від пані баронеси, дружини вашої з чимсь ніби нестравлення шлунку, і Матуріна попросила чаю у Валерії, а вона пішла подивитись, що там з вашою кузиною сталося.
— А кузен?
— Він поїхав!
— Ви так гадаєте? — сказав барон.
— Сам його в карету посадовив! — відповів Марнеф, огидно посміхаючись.
На вулиці заторохкотіла карета. Барон, для якого Марнеф був нолем, вийшов і подався до Лісбети. В голові йому сяйнула одна з тих думка, що повстають із серця, охопленого ревнощами. Ницість Марнефа була йому така відома, що він припускав ганебну змову між чоловіком і дружиною.
— А де-ж усі добродії та панії? — спитав Марнеф, опинившись на самоті з Кревелем.
— Коли сонце заходить, кури спати мостяться, — відповів Кревель. — Пані Марнеф зникла, і прихильники її розійшлися. Пропоную вам партію в пікет, — додав він, бажаючи залишитись.
Він теж гадав, що бразилієць десь у домі. Пан Марнеф погодився. Мер був не дурніший за барона; він міг до безкраю сидіти в помешканні, граючи в карти з чоловіком, який, після скасування прилюдних гралень, задовольнявся дрібною, скупою світською грою.
Барон Гюло швидко збіг нагору до кузини Бети; але двері до її кімнати були замкнені, і попередні перемовини забрали стільки часу, що вправні й хитрі жінки встигли влаштувати видовисько нестравлення з питтям чаю. Лісбета так страждала, що пані Марнеф не на жарт хвилювалася; тому вона майже уваги не звернула на гнівну баронову появу. Хвороба належить до тих ширм, якими жінки найчастіше відгороджуються від небезпечної сварки. Гюло нишком повсюди глянув, і не знайшов у спальні кузини Бети жадного місця, де-б бразилієць міг сховатися.
