самозреченням. В ній знати було материн дух та поради. Її краса, що лишилась незмінна, була вкрита тоді, до того-ж поетично, ніжною тінню прихованого смутку.
Побачивши свою кузину, Лісбета подумала, що скарга, так довго стримувана, прорве, кінець-кінцем, слабку оболонку пристойности. Лісбеті з перших-же днів їхнього медового місяця ясно стало, що прибутки молодого подружжя надто малі проти їхньої пристрасти.
Гортензія, цілуючи матір, шепнула їй нишком на вухо кілька слів, що про зміст їхній Бета догадалась по тому, як вони головами похитали.
„Аделіна буде, як і я, працювати для заробітку“, подумала кузина Бета. „Я вивідаю від неї, що вона гадає робити… Її гарні пальці теж, нарешті, зазнають, що таке примусова праця“.
О шостій години родина перейшла до їдальні. Накриття для Гектора було на столі.
— Залишіть його, — сказала баронеса Марієті. — Пан часом пізно приходить.
— О, батько прийде, — обізвався Гюло-син до матери. — Він пообіцяв мені в Палаті, коли виходив.
Лісбета, мов той павук посеред павутиння, спостерігала за всіма обличчями. Гортензію та Вікторена вона знала ще змалечку, і обличчя їхнї були для неї, мов дзеркала, що крізь них вона читала в їхніх молодих душах. З де-яких поглядів, що Вікторен потай кинув на матір, вона зрозуміла, що на Аделіну якесь тяжке лихо кладеться, тільки Вікторен про нього сказати не зважується. В душі молодий та славетний адвокат був сумний. Його глибока пошана до матери ясніла в тій тузі, з якою він на неї поглядав. Гортензія була видимо заклопотана своїми власними печалями; Лісбета знала, що вже два тижні вона переживає перші турботи, що охоплюють на безгрішші людей чесних та молодих жінок, яким життя завжди посміхалось і які з своїми страхами криються. Так само кузина Бета відразу догадалась, що мати дочці
