ласкавістю, грацією та манерами креолки, а на самоті перевершувала куртизанок, була спритна, втішна, невичерпана на всякі вигадки. Такий контраст страшенно подобається типові на зразок Кревеля; він уявляє себе єдиним автором цієї комедії, гадає, що її грають тільки для нього, сміється з такого чарівного лицемірства і захоплюється комедіянткою.
Валерія чудово прибрала до рук барона Гюло; вона примусила його постаріти тими хитрими лестощами, що теж можуть характеризувати диявольський розум цих жінок. Для привілейованих натур настає момент, коли — як у обложеній фортеці, що довго опиралась, — виявляється їхнє справжнє становище. Передбачаючи близький занепад красуна-імперця, Валерія визнала за потрібне пришвидшити його.
— Чого ти соромишся, мій старий воркотуне? — сказала вона йому через півроку післяї хнього потайного шлюбу та подвійного перелюбства. — Чи в тебе якісь претензії є? Чи збираєшся зрадити мене? Для мене ти ще кращий будеш, коли перестанеш фарбуватися. Пожертвуй за-для мене своєю робленою красою. Чи ти думаєш, що я люблю в тобі лаковані чоботи, кавчуковий пояс, корсет або накладне волосся? Крім того, чим старіший ти будеш, тим менше я боятимусь, що якась суперниця відніме в мене мого Гюло!
Отож, повіривши в божественну дружбу, як і в любов пані Марнеф, з якою сподівався дожити віку, державний радник послухався цієї інтимної ради й перестав фарбувати бурці та волосся. Діставши від Валерії цю зворушливу заяву, великий і прекрасний Гектор з'явився одного ранку геть сивий. Пані Марнеф легко довела любому Гекторові, що вже сто разів бачила в нього білу лінію при корені волосся.
— Сиве волосся чудово пристає вам до лиця, — сказала вона, побачивши його, — сивина зм'якшує його, тепер ви куди кращий, ви чарівний.
І барон, на цей шлях уже ступивши, скинув
