доводилось йому покинути славетну уніформу національного гвардійця, в якій він хизувався в Тюїльрі, уявляючи себе також військовим, як імператор, але честолюбство, навіяне від пані Марнеф, було міцніше за пиху. Пан мер визнав, що звязки його з панною Елоїзою Брізту зовсім не відповідають його політичному становищу. Ще задовго до його вступу на буржуазний трон мерії, любовні справи його застелились глибоким мороком. Але Кревель, можна догадуватись, заплатив за право давати як-мога частіше реванш за втрату Жозефи, відписавши шість тисяч франків ренти на ім'я Валерії Фротен, виділеної майном дружини добродія Марнеф. Валерія, від матери, мабуть, обдарована питомим хистом утриманки, з одного погляду зрозуміла вдачу цього чудернацького прихильника. Слова: „Я ніколи не мав світської жінки“, що Кревель сказав Лісбеті, а та переказала своїй любій Валерії, були широко використані підчас складання угоди, що дала їй шість тисяч франків п'ятивідсоткової ренти. З того часу вона ніколи не ронила свого престижу в очах колишнього комі-вояжера з фірми Цезаря Бірото.
Кревель узяв грошовий шлюб, одружившись з дочкою мельника з Брі, одиначкою до того-ж, якої спадщина становила три чверти його багатства, бо крамарі багатіють, здебільшого, не так від своїх справ, як від союзу між крамницею та сільським господарством. Багацько фермерів, мельників, скотарів та хліборобів з паризьких околиць мріють про славу прилавка для своїх дочок і добачають у крамарі, ювелірі чи міняйлі багато бажанішого зятя, ніж там нотар чи адвокат, що непокоять їх своїм соціяльним становищем; вони бояться, що їх потім зневажатимуть ці вершки буржуазії. Пані Кревель була жінка доволі бридка, дуже дурна та вульгарна, але вона вчасно померла й не дала чоловікові своєму жадної втіхи, крім батьківства. Отже, на початку своєї комерційної кар'єри цей розпусник відогравав у путах свого
