що шукав дверника, перебралось із темної та малопожиточної швайцарської на вулиці Дуаєне в прибуткову й розкішну швайцарську на вулиці Вано. Крім того, пані Олів'є, колишня швачка при дворі Карла X, що втратила це становище разом з падінням спадкової монархії, мала троє дітей. Старший, що служив уже за писарчука в нотаря, був улюбленцем подружжя Олів'є. Цьому Веніямінові загрожувало шість років салдатчини, блискуча кар'єра його була в небезпеці, аж ось пані Марнеф улаштувала йому звільнення від військової служби через якусь фізичну ваду, яку так добре вміють знаходити приймальні комісії, коли їм шепне на вухо про це якась міністерська величина. Отож Олів'є, колишній райткнехт Карла X, та дружина його ладні були Христа вдруге розп'ясти за барона Гюло та пані Марнеф.
Що міг сказати світ, якому попередня історія з бразилійцем, паном Монтесом де-Монтеянос, була невідома? Нічогісінько. До того-ж світ буває дуже вибачливий до господині салону, де можна розважитись. Нарешті, крім инших своїх якостів, пані Марнеф мала ще одну високоцінну прикмету — потайний вплив на владу. Таким чином Клод Віньйон, що був секретарем в маршала принца Вісенбурзького і мріяв потрапити в Державну Раду за ракетмайстра, став завсідником цього салону, де бувало кілька депутатів, добрих хлопців і грачів. Товариство пані Марнеф добиралось з мудрою повільністю; приймали тільки людей однакових поглядів та звичаїв, зацікавлених у взаємній підтримці та поширенні слави про високі якості господині дому. Кумівство в Парижі — затямте цю аксіому — це справжній Священний Союз. Інтереси завжди, кінець-кінцем, розбігаються, а люди порочні завжди порозуміються.
На третій місяць після входин своїх на вулицю Вано пані Марнеф прийняла пана Кревеля, що незабаром став мером своєї округи й офіцером Почесного Легіону. Кревель довго вагався:
