як Жозефа, Шонц, Малаґа, Женні Кадін та ин., самою одвертістю свого становища дає попередження також яскраве, як червоний ліхтар проституції або вогні грального дому. Чоловік знає тоді, що там його чекає руїна. Але солодкава порядність, але вдавана чеснота, але лицемірне маніженство заміжньої жінки, що ніби турбується тільки про звичайні хатні видатки, що ніби відмовляється від надмірних втрат, — призводить до безславних руйнацій, які мають ще ту прикмету, що їх виправдують, не розуміючи їхньої причини. Ганебна видаткова книга, а не весела забаганка пожирає тут багатство. Батько родини руйнується безславно, і в злиднях він не потішиться навіть задоволенням пихи.
Ця тирада стрілою вгониться в серце багатьом родинам. Паній Марнеф можна побачити на всіх поверхах суспільства, навіть при дворах, бо Валерія — це сумна дійсність, зліплена з натури до найменших подробиць. На жаль, цей портрет нікого не віднадить від янголів із солодкою посмішкою, мрійним виглядом, скромними личками, але з кутою скринею замість серця.
Років через три після одружіння Гортензії, 1841 року, барон Гюло, здавалось, зовсім схаменувся, розпрягся, як висловлювався перший хірург Луї XV, а пані Марнеф коштувала йому, проте, вдвічі більше за Жозефу. Але Валерія, хоч завжди добре вдягалася, вдавала просту жінку, одружену з помішником начальника; розкоші вона зберігала для ранкового вбрання та хатнього одягу. Отже, жертвувала пихою парижанки за-для свого любого Гектора. Проте, на виставах з'являлась завжди в гарному капелюхові й елегантському туалеті; барон возив її до театру каретою й садовив у найкращу ложу.
Від помешкання на вулиці Вано, яке займало весь другий поверх модерного готелю, що стояв між подвір'ям та садом, віяло порядністю. Прикраси його полягали в ситцевій оббивці та
