справді повірив, ніби перший до гріха її довів і таку пристрасть у неї здобув, що вона ладна забути свої обов'язки. Вона казала, що безчесний Марнеф покинув її через три дні подружництва з найжахливіших причин. З того часу вона жила чесною дівчиною й була дуже щаслива, бо шлюб здавався їй гидким. З цього й походила тепер її туга.
— Що, коли й у любові так, як у шлюбі?… — казала вона, плачучи.
Ця кокетна брехня, якою промишляють мало не всі жінки в становищі Валерії, підносила барона на сьоме небо. Отож, Валерія маніжилась тим часом, як закоханий митець та Гортензія нетерпляче, мабуть, чекали, поки баронеса в-останнє поблагословить та поцілує молоду дівчину.
О сьомій годині ранку барон, що раював від задоволення, знайшовши у своїй Валерії найбезневиннішу дівчину й справжнісінького чорта, поїхав додому, щоб звільнити молодих Гюло від їхньої панщини. Майже невідомі господарям танцівники й танцівниці, що завжди захоплюють, кінець-кінцем, позиції на всіх весіллях, без кінця водили останні контрданси, названі котильйонами, грачі в бульот заповзялися коло столів; дядько Кревель виграв шість тисяч франків.
По часописах, що роздавали газетники, була в „Паризькій хроніці“ невеличка замітка:
„Урочисте вінчання графа де-Стейнбока з панною Гортензією Гюло, дочкою барона Гюло д'Ерві, державного радника й директора департаменту у військовому міністерстві, небоги славетного графа Форцгеймського, відбулося цього ранку в церкві св. Томи Аквінського. На свято це зібралось багато люду. Серед присутніх можна було побачити наших мистецьких знаменитостів: Леона Лора, Жозафа Брідо, Стідмана, Віксіу, високих представників військового міністерства, державної ради та членів обох Палат; нарешті, видатних представників польської еміграції — Паца, Логинського і т. ин.
