тільки про вечерю, і грачів, що цікавляться тільки грою — всі там, багаті й бідні, заздрисні й пишні, філософи й ідеалісти, всі купчаться коло нареченної, як рослина в кошику круг рідкосної квітки. Весільний баль — це цілий світ у зменшеному вигляді.
В хвилину найбільшого оживлення Кревель узяв барона під руку й спитав самим найзвичайнісіньким способом:
— Їй-богу, яка-ж краля з тієї пані в рожевому, що стріляє в тебе очима…
— Котра?
— Дружина того урядовця, якого ти висуваєш, господь тебе знає як — пані Марнеф.
— Звідки ти це знаєш?
— Слухай, Гюло, я спробую простити всі твої провини переді мною, якщо ти познайомиш мене з нею; тоді я й тебе прийматиму в Елоїзи. Всі питають, що то за чарівне створіння? Чи певен ти, що ніхто з твоєї канцелярії не може пояснити, як підписано призначення її чоловіка?.. Ох, щасливий шахраю, вона краща за всяку канцелярію… Ах, я охоче-б до її канцелярії потрапив… Ну, будьмо друзями, Цінно?..
— Більше, ніж будь-коли, — сказав барон парфюмерові, — і я обіцяю бути добрим хлопцем. Через місяць улаштую тобі обід у цього янголятка… Бо нам уже личать янголи, мій старий друже. Раджу й тобі так зробити, покинути демонів…
Кузина Бета, що перебралась на вулицю Вано в гарне невеличке приміщення на третьому поверху, пішла з балю о десятій годині, щоб полюбуватись на документи про тисячу двісті франків ренти з двох укладок, що з них одна належала графині Стейнбок, а друга — молодій пані Гюло. Тепер зрозуміло, як міг пан Кревель говорити з своїм приятелем Гюло про пані Марнеф і довідатись про секрет, якого ніхто не знав, бо пан Марнеф був у від'їзді, отже тільки кузині Беті, баронові та Валерії ця таємниця була відома.
