Великодушна дружина радісно кинулась на шию своєму чоловікові.
— Яке щастя! Я знову маю нагоду показати, як тебе люблю! — скрикнула вона. — І який ти вигадливий!..
— Раз на тиждень ми прийматимемо родину, а сам я, ти знаєш, рідко вдома обідаю… Ти можеш, не компромітуючи себе, обідати двічі на тиждень у Вікторена та двічі в Гортензії; до того-ж, гадаю, нам пощастить цілком замиритися з Кревелем, і раз на тиждень обідатимемо в нього; ці п'ять обідів та ще наш заповнять тиждень, якщо припустити ще якісь запросини не до родичів.
— Я заведу тобі економію, — сказала Аделіна.
— Ах! — скрикнув він, — ти перлина серед жінок!
— Мій добрий і божественний Гекторе, я благословлятиму тебе до скону, — відповіла вона, — бо ти добре одружив нашу любу Гортензію.
Отак почалося скорочення господарства прекрасної пані Гюло та, скажімо, її занедбання, урочисто обіцяне панії Марнеф.
Грубенький дядько Кревель, запрошений, розуміється, на підписування шлюбного контракту, тримався так, неначе сцени, якою це оповідання починається, зовсім і не було, неначе він і не мав на барона Гюло жадного зуба. Селестен Кревель був люб'язний; від нього завжди трохи дхнуло колишнім парфюмером, але, ставши батальйонним командиром, він почав заноситись на велич. Він завів мову про танці на весіллі.
— Прекрасна дамо, — ґречно сказав він баронесі, — такі люди, як ми, вміють усе забувати; не вигоньте мене з вашого дому і погодьтесь ласкаво прикрашати иноді мій дім своїми одвідинами разом з дітьми. Не турбуйтесь, я ніколи не говоритиму про те, що поховане в глибу мого серця. Я держуся його, як йолоп, бо надто тяжко було вас не бачити…
— Пане, у чесної жінки закриті уші для розмов, на які ви натякаєте, і коли ви свого слова
