в уряду за нашої невдячної доби, коли на лавах сидить п'ятьсот буржуа, що ніколи не зуміють так щедро нагородити відданих людей, як робив це імператор.
— Кашіть, у фас-ше буф Шосефа! — відказав пер Франції, — отут і фся причин. Міш нам, герцок д'Еруфіль стаф фам у фелекій послуг, що сняф цю біяфку з фашого гаманець.
— Я снаф це нещасть і фмію спіфчувать, — додав він, гадаючи, що декламує французькі вірші. — Послухайте тружній порат — закрийфай сфій крамниць, по фи прогоріт.
Цю непевну справу зроблено за посередництвом одного маленького лихваря, одного з тих „дільців“, що крутяться коло великих банкових установ, мов та дрібна рибина, що служить, здається, за лакея в акули. Цей кандидат на авкційного баришника, вельми бажаючи здобутись на протекцію такої значної особи, пообіцяв панові барону Гюло позичити тридцять тисяч франків під трьохмісячні векселі, зобов'язавшись переписати їх чотири рази й не пускати в обіг.
Наступник Фішера мусів дати за підприємство сорок тисяч франків, але з умовою, що йому здадуть постачання фуражу в сусідньому департаменті.
В такий жахливий лабірінт загнали пристрасті чесну досі людину, одного з найвправніших робітників наполеонівського уряду: хабар — щоб розплатитись з лихварем, лихвар — щоб задовольнити пристрасті й одружити дочку. Цю марнотратницьку вмілість, всі оці зусилля витрачено за тим, щоб вийти великим перед панією Марнеф, щоб бути Юпітером цієї буржуазної Данаї. Ніхто не появить стільки діяльности, спритности та сміливости, чесно заробляючи багатство, як появив їх барон, стромляючи голову в осине гніздо — він справлявся з роботою у своєму відділі, підгонив оббивачів, бачився з робітниками, ретельно перевіряв найдрібніші деталі господарства на вулиці Вано. Хоч
