вкрала в мене коханого? — сказала вона, виводячи Гортензію в сад.
Гортензія наївно розповіла кузині історію свого кохання. Батьки, казала вона, були переконані, що кузина Бета заміж ніколи не віддасться й дозволили графу Стейнбокові бувати в домі. Тільки купівлю групи та прихід митця, який, ніби-то, хотів дізнатися ім'я свого першого покупця, Гортензія, мов та ясновельможна Агнеса, пояснила випадковістю. Стейнбок зразу-ж вийшов до кузини і палко подякував старій дівчині за швидке визволення. Лісбета по-езуїтськи відповіла Венцеславу, що кредитор нічого певного їй не пообіцяв, і їй здавалось, що він тільки завтра звільнить його та, мабуть, його сором узяв за таке ганебне переслідування, і він зробив це швидше. До того-ж стара дівчина була ніби-то дуже рада і привітала Венцеслава з його щастям.
— Лиха дитино! — сказала вона йому при Гортензії та баронесі, — коли-б ви позавчора ввечері признались мені, що любите мою кузину Гортензію і що вона вас любить, то не довелося-б мені плакати. Я думала, що ви покидаєте свою стару приятельку, свою виховательку, аж ви, навпаки, будете моїм кузеном; тепер між нами буде, хоч і слабкий, правда, звязок, але його досить для почуттів, що я до вас маю.
І поцілувала Венцеслава в чоло. Гортензія кинулася в обійми своєї кузини й залилася слізьми.
— Я зобов'язана тобі своїм щастям, — сказала вона їй, — і ніколи цього не забуду…
— Кузино Бето, — мовила баронеса, цілуючи Лісбету в сп'янілості від такої щасливої розв'язки, — ми з бароном — твої винуватці, але ми поквитаємося з тобою. Ходімо побалакаємо про справи в саді, — і повела її з собою.
Зовні Лісбета відограла ролю доброго янгола родини; тепер її божествив і Кревель, і Гюло, і Аделіна й Гортензія.
