це поведінка кволої жінки? Ви самі добре знаєте, навіщо я вас покликала!..
— Ні, пані, — відказав Кревель, прибираючи холодного вигляду. Він стиснув губи й знову став у позицію.
— Ну, то я не буду розводитись, щоб скоротити нашу обопільну муку, — сказала баронеса Гюло, дивлячись на Кревеля.
Кревель іронічно вклонився, і людина досвідчена пізнала-б у його рухові грацію колишнього комі-вояжера.
— Наш син одружився з вашою дочкою.
— О, коли-б це діло тепер було!.. — сказав Кревель.
— То шлюб цей не відбувся-б, — жваво відповіла баронеса, — догадуюсь. Проте, вам нема що скаржитись. Син мій не тільки один з найперших паризьких адвокатів, а ось уже рік як депутат, і його виступ у палаті був такий блискучий, що можна незабаром сподіватись йому і міністерства. Вікторена двічі призначали на доповідача у важливих справах, і він міг-би вже бути, коли-б схотів, генеральним адвокатом у касаційній палаті. Отже, коли ви натякайте мені, що у вас зять без достатку…
— У мене зять, якого мушу підтримувати, — відповів Кревель, — а це, здається мені, ще гірше, пані. З п'ятисот тисяч франків, призначених у посаг моїй дочці, двісті тисяч пішло бо-зна на що!.. На сплату боргів вашого шановного сина, на чарівне умеблювання його будинку, що коштує п'ятсот тисяч франків, а од сили дає п'ятнадцять тисяч, бо він сам займає найкращу його частину, ще й винен за нього двісті шістьдесят тисяч франків… Прибуток ледве покриває відсотки по боргу. Цього року я даю дочці тисяч двадцять франків, щоб вона могла обкрутитись. А зять мій, що заробляв, кажуть, тридцять тисяч франків у суді, хоче кидати суд ради палати.
— Це, пане Кревелю, справи не торкається і відхиляє нас від теми. Але, щоб покінчити з цим —
