баронову довіру, навпаки. А кум мій, певно, дуже любить ту жінку!
— О, він нестямиться від неї — сказала кузина. — Він не зумів дістати сорок тисяч франків, щоб видати дочку, а десь вишкріб їх для своєї нової пристрасти.
— А його люблять, як ви думаєте? — спитав Кревель.
— У його літа… — відповіла стара дівчина.
— Ох, та й дурень я! — скрикнув Кревель. — Я-ж сам терплю коло Елоїзи художника, точнісінько, як Генрих IV дозволяв Габрієлі Белеґарда. О, старість, старість! — Добридень, Селестіно, добридень, моє золотко, а твій хлопчисько? А, ось він! Слово чести, він стає подібний на мене. Добридень, Гюло, друже мій, як справи?.. Незабаром у нашій родині буде ще одне весілля.
Селестіна й чоловік її кивнули нишком на Лісбету, а дочка зухвало спитала в батька: „Чиє це?“ Кревель прибрав хитрого вигляду, мов хотів показати, що необережність його зараз буде виправлена.
— Гортензії, — відповів він; — тільки це ще не зовсім вирішено. Я був у Леба, там прямують панну Попіно для нашого молодого двірського радника, якому дуже хочеться стати головою суду на провінції… Ну, ходімо обідати.
