очі як зорі, величне чоло… а ніжки маленькі — я ніколи таких і не бачила, не грубші за планшетку в корсеті.
— А уші? — спитав Кревель, пожвавішавши від цього любовного опису.
— Уші хоч малюй, — відповіла вона.
— І ручки маленькі?..
— Кажу-ж вам, одним словом, що це цяцька, а не жінка, а що вже чесна, невинна, делікатна!.. Щира душа, янгол, виборна, бо батько в неї маршал Франції…
— Маршал Франції! — скрикнув Кревель, аж підскочивши. — Боже мій, сто чортів його матері. Трясця йому в печінку!.. Ох, мерзота-ж!.. Вибачте, кузино, я божеволію!.. Сто тисяч, мабуть, не пожалію.
— Атож, кажу вам, що це жінка порядна, чесна. Барон знав, що брати.
— У нього-ж ні су… кажу вам.
— В неї є чоловік, якого він просунув…
— Де просунув? — сказав Кревель з гірким сміхом.
— Чоловіка вже призначено на помішника начальника, і він, певно, буде такий ласкавий… і послужливий, що заробить хреста.
— Уряд повинен бути обережним, шанувати тих, кого нагороджує, і не розкидатись хрестами, — сказав Кревель, ображений політично. — Та чого-ж йому так ідеться, старому собаці-баронові? — провадив він. — Здається, я не гірший за нього, — додав він, дивлячись на себе в дзеркало й стаючи в позицію, — Елоїза часто казала мені в ті хвилини, коли жінки не брешуть, що я просто разючий.
— О! — відказала кузина, — жінки люблять грубеньких чоловіків, вони майже всі добрі; з вас та барона я вибрала-б вас. Пан Гюло розумний, вродливий, уміє повестися, але ви солідний, і, потім, слухайте… виглядаєте ще більшим ласуном, як він.
— Дивне діло, як це всі жінки, навіть святенниці, люблять людей такого вигляду! — скрикнув
