дівчину, з якою я на старість одружився-б, негідницею, блазнем, комедіянткою… Ні, ні, ніколи!
— А проте, з пана Гюло гарна людина, — сказала кузина Бета.
— Він ласкавий!.. Дуже ласкавий, занадто ласкавий, — мовив Кревель. — Я йому лиха й не зичу, але хочу віддячити, і віддячу. Це моя невідступна думка!
— Чи не тому ви й у пані Гюло перестали бувати?
— Може…
— А, так ви лицялись до моєї кузини? — сказала Лісбета, посміхаючись, — я так і догадувалась.
— І вона поводилась зі мною, як з собакою, гірше — як з лакеєм, ще гірше — як з політичним злочинцем. Та я свого доб'юся, — сказав він, стиснувши кулака й ударивши себе в чоло.
— Бідолаха, це жахлива річ, якщо й жінка його зрадить, коли коханка вже прогнала.
— Жозефа! — скрикнув Кревель. — Жозефа його покинула, вирядила, прогнала! Жозефо! Жозефо, ти помстилась за мене! Я пошлю тобі два перли в уші, моя колишня ласочко!.. Я нічого про це не знаю, бо, побачившись з вами другого дня після того, як прекрасна Аделіна ще раз попросила мене вийти геть, я поїхав до Леба, в Корбейль, і допіру звідти вернувся. Елоїза тут так крутила, щоб мене на село вирядити, і я довідався, чого це вона хитрувала — їй хотілось без мене справити входини на вулиці Шоша з художниками, комедіянтами та письменниками… Піддурили мене! Та я прощаю, бо Елоїза мене розважає. Це невизнана Дежазе. Яка-ж утішна ця дівчина! Ось записку від неї одержав учора ввечері: „Любий мій дідусю, я нап'яла свого намета на вулиці Шоша й завчасно скликала друзів, щоб освятити хату. Все гаразд. Приходьте пане, коли бажаєте. Агарь чекає свого Авраама“. Елоїза розкаже мені новини, бо вона знає свою богему, як п'ять пальців.
— Але мого кузена ця прикрість не дуже засмутила, — мовила кузина.
