вона повинна була давати йому що-місяця рівно на п'ятьсот франків щастя. Крім того, Кревель оплачував її обід і всі extra. Ця угода з преміями — бо він робив ще й багато дарунків, — здавалась економною екс-коханцеві славетної співачки. З цього приводу він казав негоціянтам-удівцям, що краще наймати коней місячно, ніж держати власну стайню. Проте, якщо пригадати, що казав баронові швайцар на вулиці Шоша, то Кревель не уникнув ні стайничого, ні грума.
Як бачимо, Кревель повернув свою надзвичайну любов до дочки на службу своїм утіхам. Неморальність його становища виправдувалась міркуванням вищої морали. Крім того, колишній парфюмер набував завдяки такому життю (конче потрібному, марнотратному, в стилі регентства, Помпадур, маршала Рішельє і т. ин.) блиску певної зверхности. Кревель удавав людину з широкими поглядами, великого пана на куцих ногах, великодушного, сміливого в думках — і все це приблизно за тисячу двісті — тисячу п'ятсот франків на місяць. Випливало це не з політичного лицемірства, а з буржуазної пихи, хоч наслідки цього були однакові. На біржі Кревель славився за людину вищу від своєї доби, зокрема за розкішника.
В цьому Кревель, на власну думку, дав сто очків уперед простакові Бірото.
— А! — гнівно скрикнув Кревель, побачивши кузину Бету, — так це ви жените панну Гюло з молодим графом, якого для неї виховали?
— Можна подумати, що це вам не до вподоби? — відповіла Лісбета, спинивши на Кревелеві пильний погляд. — Яка вам користь заважати моїй кузині віддатись заміж? Бо ви-ж, кажуть, перешкодили її шлюбові з сином пана Леба…
— Ви славна, дуже розважлива дівчина, — вів дядько Кревель. — Ну, так як вам здається, чи прощу я колись панові Гюло, що він злочинно вкрав у мене Жозефу?.. Та ще й зробив чесну
