Спальня, геть оббита ситцем, теж виходила у вітальню. Червоне дерево в усій своїй славі заповнювало їдальню, де швайцарські краєвиди в багатих рямах прикрашали панно. Дядько Кревель, що мріяв про подорож до Швайцарії, хотів мати цю країну хоч у малюнках, поки не побачив ще її в дійсності.
Як бачимо, Кревель, колишній помічник мера, кавалер орденів і національний гвардієць, непорушно відтворив усю велич, навіть рухому, свого безталанного попередника. Тимчасом як за Реставрації один упав, другий, цілком забутий, піднісся — не через особливу гру долі, а силою речей. В революцію, як і в морську бурю, поважні цінності йдуть на дно, а все легке хвиля виносить на поверхню. Цезар Бірото, рояліст, що був у ласці та в заздрості, став метою для буржуазної опозиції, а в Кревелі переможна буржуазія знайшла своє питоме втілення.
Це помешкання, що наймалось за тисячу екю й де повнісінько було всяких прекрасних речей вульгарного ґатунку, займало перший поверх старого готелю, що стояв між подвір'ям та садом. Все в ньому зберігалось, як твердокрилі в ентомолога, бо Кревель жив там дуже мало.
Це пишне житло було тільки офіційною домівкою честолюбного буржуа. Тут він держав куховарку й лакея, крім того ще двох слуг додатково наймав і замовляв парадні обіди в Шеве, коли частував політичних друзів, людей, яких треба було засліпити, та коли збиралась у нього родина. Осідок справжнього життя Кревелевого, що містився на вулиці Нотр-Дам-де-Лорет у панни Елоїзи Брізту, був тепер перенесений, як ми знаємо, на вулицю Шоша. Що-ранку колишній негоціянт (всі буржуа, покинувши діла, величаються колишніми негоціянтами) гаяв годин зо дві на вулиці Сосе, де провадив свої справи, а решту часу віддавав Заїрі, що́ Заїру дуже мучило. Оросман-Кревель мав із панною Елоїзою сталу угоду;
