Тим часом Шмуке купив квітів та тістечок і приніс їх майже у веселім настрої Топінаровим дітям.
Я частуй дістечком!.. — сказав він, посміхнувшись.
Це була в нього перша за три місяці посмішка, але хто б побачив її, вжахнувся б.
— Частуй з отні умофа.
— Який же ви добрий, пане, — сказала мати.
— Хай тіфчинка мене поцілуй і закфітчай фолосся кфітками, як німочки роплять!
Ольго, дитино моя, зроби, як пан каже… — суворо сказала робітниця.
— Не лайте моя німочка!.. — скрикнув Шмуке, що бачив у дівчинці свою милу Німеччину.
— Зараз три носильники принесуть ваші покупки, сказав, увіходячи, Топінар.
Ось, труше мій, твіста франк, щоп за фсе саплатійть… Але у фас гарна трушин, фі опфінчайтесь з нею, прафта? Я таруй фам тисяча екю… Тіфчинка теш матим тисяча екю на посаг, фі їх покладійть на неї… І фі не будеть пільш слушник… фі будеть касир у театр…
— Я, намість Бодрана?
— Атош.
— Хто вам сказав?
— Пань Котісар.
