перетинку з віконцем у кухню — для цього з'єднано кухенні двері з дверима до кімнати. У цих трьох кімнатах з цегляною підлогою, з жахливими шпалерами по шість су за шматок та з лихенькими камінами, вульгарно розмальованими під колір дерева, жило п'ять душ родини, з яких троє дітей. Тож кожен може догадатись, як глибоко були подряпані стіни скрізь там, де тільки сягала дитяча рука. Багатим людям і не уявити простоти кухенного начиння, що складалося з листа, казанка, рашпера (?), двох-трьох бляшаних кавників та сковороди. Білий та брунатий фаянсовий посуд коштував разом дванадцять франків. Стіл був заразом і куховарити і їсти. Меблів було тільки два стільці й два дзиґлики. Під дашком над піччю хоронився запас дров та вугілля. У кутку стояла балія, де прано, часто й уночі, білизну. Кімната, де жили діти, була заснована мотуззям сушити білизну й обліплена театральними афішами та гравюрами, вирізаними з газет чи з проспектів ілюстрованих книжок. Видима річ, коли батьки о шостій годині рушали на службу до театру, родина лишалась на руках старшого Топінара, якого шкільні підручники лежали в куточку. По багатьох родинах у нижчих кляс дитина, коли доходить шести-семи років, починає бути за матір своїм меншим сестрам та братам.
З цього коротенького нарису можна зрозуміти, що Топінари були, мовляв, бідні, але чесні. Топінарові було сорок років, а дружині його, колишній прима-хористці й коханці, мовляли люди, збанкротованого директора, якого заступив Ґодісар, було, певно, років із тридцять. Льольота була колись вродлива, але нещастя попередньої адміністрації так на неї вплинули, що вона примушена була взяти з Топінаром театральний шлюб. Вона певна була, що коли родина піднесе свій місячний бюджет до сто п'ятдесяти франків, Топінар виконає свої присяги перед законом хоч би тим, що всиновить її дітей, яких він дуже любив. Вільними хвилинами вранці пані Топінар шила на театральну костюмерню. Ці невтомні служники заробляли велетенською працею дев'ятсот франків річно.
