сторожем, швайцаром, продавцем свяченої води, словом з усім причетом, який у Парижі зветься нижчим духовенством і якому вірні починають давати, кінець-кінцем, дріб'язок на чарку. Отже, пані Катіне дуже добре знала Шмуке, а Шмуке її знав. У неї було дві душевні рани, що й дозволили Фрезьє обернути її в сліпе й несвідоме знаряддя. Молодий Кантіне, захопившись театром, відмовився йти церковницьким шляхом, де міг дійти до швайцара, поступив за статиста в Олімпійський Цирк і живе непутяще, чим смутив матір свою, в якої часто спустошався гаманець від його примусових позичок. А Кантіне–батько, поласившись на лікери та лінощі, мусів через ці дві вади покинути торгівлю. На церковній посаді він не то що не виправився, а знайшов ще поживу для тих двох пристрастів: байдикував та пиячив з візниками на весіллях, з похідниками на похоронах, з бідаками, що жили з ласки кюре, так що обличчя в нього вже з полудня синіло.
Пані Кантіне бачила, що на схилі віку в злидні заходить, хоч, казала, принесла чоловікові дванадцять тисяч франків посагу. Історія цих нещастів, не раз розповіджена докторові Пулену, подала йому думку використати пані Кантіне, щоб улаштувати в Понса та Шмуке панію Соваж за куховарку та прибиральницю. Порекомендувати пані Соваж безпосередньо була неможлива річ, бо клацуни зробились геть неймовірливі, — відмова впустити панну Ремонанк цілком просвітлила Фрезьє з цього погляду. Але приятелем було ясно, що побожні музиканти безоглядно приймуть особу, запропоновану від абата Дюплянті. За їхнім пляном, пані Кантіне мусіла з'явитись у супроводі панії Соваж, а покоївка Фрезьє, потрапивши в дім, справиться за самого Фрезьє.
Коли абат Дюплянті вийшов на ґанок, його на хвилину спинила юрба приятелів Сібо, щоб висловити пошану найстарішому й найповажнішому пастирові кварталу.
Доктор Пулен уклонився абатові, відвів його набік і сказав:
