з духівницею до залі. Ця обставина страшенно зацікавила Понса. А Шмуке тремтів з голови до п'ят, немов зробив якийсь злочин.
— Ідіть на своє місце, — сказав Фрезьє, беручи в Сібо духівницю, — треба, щоб ви там були, якщо він прокинеться.
Вправно розпечатавши конверта — видно це не вперше йому було, — Фрезьє з величезним подивом прочитав оцей чудний документ:
„П'ятнадцятого квітня тисяча вісімсот сорок п'ятого року, будучи при здоровому розумі, як показує ця духівниця, складена за допомогою нотаря, пана Троньйона, почуваючи свою близьку смерть від хвороби, що спіткала мене на початку цього лютого, я мушу, бажаючи розпорядитись своїм майном, висловити таку свою останню волю:
„Мене завжди вражали невигоди, що псують малярські шедеври й часто ведуть до загибелі їх. Мені шкода було, що прекрасні полотна засуджено на вічні мандри з краю до краю, що вони ніколи не лишаються в одному місці, де б аматори цих шедеврів могли їх бачити. Я завжди був тієї думки, що дійсно безсмертні сторінки славетних майстрів мусять бути національним достатком і постійно стояти перед очима народів, так як божий шедевр — світло, — світить усім його дітям.
„Отже, як я все життя своє збирав і добирав картини, що суть славетні твори найбільших майстрів, як картини ці справжні, непідроблені й непідмальовані, то й боляче було мені думати, що полотна ці, щастя мого життя, будуть продані з молотка, що їх розвезуть ті до Англії, ті до Росії, і знову вони будуть розпорошені, як і були, поки я не зібрав їх. Тож я вирішив застерегти їх від цього лиха, а так само й чудові рями, що їх оправляють і що всі належать майстерним робітникам.
„З цих міркуваннів я дарую й відписую королеві для Люврського Музею всі картини, що складають мою
