Шмуке значущим поглядом, що промовляв: „А що, вгадав я?“ й умостився так, немов глибоко спав.
Сібо так безоглядно вірила в безневинність Шмуке — в цьому найбільша причина успіху всякої дитячої хитрости, — що й припустити не могла в ньому брехні, коли він підійшов до неї та жалісно й заразом весело промовив:
— Фін прешиф жахливій ніч! Філювайся здрашенно! Я мусіф крать, щоб його саспокойті, а пошильці з тругого поверх прийшлі й сабороніл мені!.. Це жахлів, по тут життя й змерть мого бриятель. Я так стомифся, цілий ніч краючи, що ноги не стаю.
— Моєму бідному Сібо теж погано; ще один такий день, як учора, і порятунку вже не буде!.. Що робити! на все воля божа!
— Фі така чесні й щирі шінка, що колі тятько Зіпо помер, мі путем шити фкупі!.. — сказав хитрий німець.
Коли люди прості й безпосередні починають хитрувати, вони бувають страшні, достоту як діти, що свої пастки наставляють з довершеністю дикунів.
— Ну, йдіть спати, синку! — сказала Сібо. — Он у вас які стомлені очі, як кулаки завгрубшки поробилися. Ех, тільки те й може потішити мене, якщо Сібо помре, це що я доживу віку з такою доброю людиною, як ви. Заспокойтесь, панії Шапульо я дам добру прочуханку… Подумаєш, які вимоги в колишньої крамарки!..
Шмуке пішов і став на варту в приготованому для цього місці.
Сібо покинула двері до помешкання непричинені, і Фрезьє, теж увійшовши, потихеньку замкнув їх, коли Шмуке зник у своїй кімнаті. Адвокат мав запалену свічку й тонісіньку мідну дротинку, щоб розпечатати духівницю. Сібо тим легше було витягти хусточку, де був зав'язаний ключ, бо хворий навмисно вистромив кінець її з-під подушки, а сам одвернувся до стінки, даючи Сібо цілковиту змогу ту хусточку забрати. Сібо підійшла до столу, відімкнула шухляду, силкуючись якнайменше шелестіти, знайшла похоронок і побігла
