люди такі лихі, що я мушу тебе проти них узброіти. Отже, ти втратиш свою благородну довіру, свою святу щирість, ту красу чистих душ, що належить тільки геніям та таким серцям, як твоє… Ти незабарам побачиш, як пані Сібо, що пильно стежила за нами крізь непричинені двері, прийде й візьме фалшиву духівницю… Гадаю, що шахрайка зробить це сьогодні вночі, бо думатиме, що ти спиш. Слухай мене добре й додержуй моїх вказівок достоту… Ти чуєш? — спитав хворий.
Від туги та страшного тремтіння Шмуке відхилив голову на спинку крісла, так ніби зомлів.
— Атош, чуй, але так ніпи ті за твісті крок фіт мене… Мені стається, що я поринай ф томовину расом з топою! — сказав німець, знемагаючись від муки.
Він підійшов до Понса, взяв його руку в свої дві руки й проказав у думці палку молитву.
— Що ти там бурмотиш по-німецьки?..
— Молифся погу, щоп покликаф нас то себе фкупі!.. — просто відповів він, кінчивши молитву.
Понс через силу нахилився, бо терпів у печінці страшний біль. Але все таки нахилився до Шмуке й поцілував його в чоло, виливаючи свою душу, мов благословення, на цю людину, подібну до ягняти, що лежить біля ніг у господа бога.
— Ну, слухай же мене, мій добрий Шмуке, мрущим треба коритися…
— Я слухай!
— У твоїй кімнаті є маленькі двері, що ведуть із твого алькова в стінну шафу до моєї кімнати.
— Так, але фоні запиті картинам.
— Зараз ти ці двері звільниш, не роби тільки великого шелесту!..
— Караст…
— Звільни прохід з обох боків, і в себе, і в мене; потім покинь двері непричинені. Коли Сібо прийде й заступить тебе коло мене (цього ранку вона може прийти на годину раніше), ти підеш, як звичайно, спати й удаватимеш дуже стомленого. Спробуй прикинутись,
