адміністративні чи шкільні заходи не заступлять чудес випадку, якому ми зобов'язані великими людьми. З-поміж усіх таємниць народження, оця найбільше неприступна для нашої пихуватої сучасної аналізи. Потім, що подумали б ви про єгиптян, які, кажуть, вигадали печі виводити курчата, коли б вони зразу ж не почали тих самих курчат годувати? Отак чинить тепер Франція, що пробує виводити митців у гарячій оранжерії конкурсів, а коли скульптора, маляра, різбяра, чи музиканта цим механічним процесом здобуто, вона турбується ними не більше, як денді ввечері квітками, в бутоньєрку почепленими. І виходить, що таланти — це Ґрез та Вато, Феліцієн Давід та Паньєзі, Жеріко та Декан, Обер та Давід (Анжерський), Ежен Делякруа та Месоньє, — люди, що мало турбуються медалями й виросли на щирій землі під промінням того невидомого сонця, яке зветься покликанням.
Державою посланий до Риму, щоб стати великим музикантом, Сільвен Понс вернувся з смаком до давности та прекрасних мистецьких виробів. Він чудово розумівся на всіх цих роботах, шедеврах руки та думки, що їх народня мова означує словом „тандита“. Отже, ця дитина Евтерпи вернулась коло 1810 року до Парижу запеклим колекціонером із купою картин, статуеток, рямців, різьбленої слонової кости, емалі, порцеляни і т. ін., які під час академічного перебування в Римі поглинули найбільшу частину його батьківщини, як видатками на перевози, так і витратами на купівлю. Те саме спіткало й материзну його під час подорожі до Італії, в котру він пустився після трьох офіційних років, що пробув у Римі. Йому схотілось побувати на дозвіллі в Венеції, Міляні, Фльоренції, Больоні та Неаполі й пожити в кожному місті мрійником, філософом, безтурботним митцем, що для прожитку покладається на свій хист, як веселі дівчата на красу. Понс у цій пишній мандрівці був щасливий, як тільки може бути щаслива людина душевна й витончена, що через бридоту не має в жінок успіху й що завжди бачить прояви життя нижчими від ідеального зразка, який сама собі творить; але він помирився з цих розладом між
