Ця сторінка вичитана
— Добре! Не будь такий гарячий…
Гарбуз наздогнав Кислицю. В ярку під горою була Гарбузова хата.
— Як ви сюди снопи возите? — поцікавився Кислиця.
— Аби було що, а вивезти можна. Біда та, що й возити чорт-ма. Ото вторгуєш на оселедцях, та й знов до торгу на чахоню… До революції жили сяк-так, а тепер… як бачите…
На Гарбузовому дворі не було ні ломачки. Стара, видно дідівська ще хата „в шули“, нахилилася на бік; на стрісі ріс зелений мох, а верх світився, як ребра об'їденої собаками коняки.
Гарбуз казав:
— Була одна надія на кооперацію, та й вона луснула… Була надія на землю-колхоз забрав… Ну-у, хоч тікай світ за очі…
Гарбузиха косо зустріла хазяїна з гостем, але, довідавшись, що гість із райспілки
