Ця сторінка вичитана
Кислиця витяг капшука з тютюном, сів на пенька, зробив цигарку. Прислухався. Тихо. Попробував закурить. Але чудова запалка, зроблена аж у Саратові, що коштувала фунт сала та пару огірків, на цей раз не викрешувала вогню. Пирсне іскра в повітря — і нічого… Полапав ґніт: бензини було досить. Ще раз чиркнув…
— Не горить?
Не то з неба, не то з-під землі так спитав хрипкий голос. Такий голос буває тільки в людини, що п'є самогін корцями, а закушує цибулею.
Федора Макаровича як струснуло. Він прикипів до пенька.
— Кажу — не горить? — спитав голос насмішкувато.
В тіні сосни стояла висока постать, що їй належав цей голос.
— Та не горить, бісова тінь, — одказав Кислиця.
