— Даю вам слово чести, пане, і ось моя шпада.
— Це й краще, — додав Рошфор, — бо мені треба їхати далі.
— Чи не для того, щоб побачитися з міледі? — зимно запитав Атос. — Надаремно, ви її не знайдете.
— Що ж з нею сталося? — жваво запитав Рошфор.
— Повертайтесь до табору й там довідаєтесь.
Рошфор на хвилину замислився. А що до Сюржера, куди назустріч королю мав приїхати кардинал, було не більш одного дня їзди, то він поклав пристати на пропозицію Атоса й повернутися разом із ними. Таке повернення давало йому ту перевагу, що він міг особисто наглядати за своїм полонянином.
Знову рушили в дорогу й назавтра, о третій вдень, приїхали до Сюржеру. Кардинал чекав там на Людовіка XIII. Міністер і король замінялися силою люб'язностей і поздоровили один одного з щасливим випадком, що позбавляв Францію її запеклого ворога, який підбурював проти неї всю Европу. Потім кардинал, попереджений від Рошфора про арешт Д'Артаньяна, поквапився попрощатися з королем і запросив його подивитись завтра на закінчену греблю.
Повернувшись ввечорі до своєї квартири біля мосту Де-Ля-Пьєр, він коло дверей будинку побачив Д'Артаньяна без шпади і трьох озброєних мушкетерів.
На цей раз, почуваючись на силі, Рішельє суворо подивився на них і поглядом та жестом запропонував Д'Артаньянові йти за ним.
Д'Артаньян скорився.
— Ми чекаємо на тебе, Д'Артаньяне, — сказав Атос досить голосно, щоб кардинал почув його.
Рішельє насупив брови, на хвилину спинився, а потім пішов далі, не промовивши ні слова.
Д'Артаньян ступив у будинок слідом за кардиналом. Коло дверей стояла варта.
Кардинал пройшов до кімнати, що правила йому за кабінет, і звелів Рошфорові ввести до нього молодого мушкетера.
Виконавши доручення, Рошфор подався з кімнати.
Д'Артаньян залишився віч на віч з кардиналом. То було друге їхнє побачення. Згодом він признавався, що вважав його й за останнє.
Рішельє залишився стояти, спершись на коминок. Між ним і Д'Артаньяном був стіл.
— Пане, — почав кардинал, — вас заарештовано з мого наказу.
— Мені казали про це, монсеньєр.
