Темні фігури яскраво вирізнялися на червонуватому обрії.
З цього берега видко було, як кат підніс обидві руки, як промінь місяця блиснув на лезі його широкого меча, і руки його важко спустилися знову.
Почулось свистіння зброї, зойк жертви, і безголовий труп упав на землю.
За три дні по цьому чотири мушкетери повернулись до Парижу. Вони не запізнилися і своїм звичаєм того ж таки вечору відвідали пана Де-Тревія.
— Ну, як? Чи добре погуляли, панове? — спитав капітан мушкетерів.
— Чудово! — відповів Атос за себе й за своїх товаришів.
6-го числа наступного місяця король, виконуючи обіцянку, дану кардиналові, виїхав з столиці до Ля-Рошелі, цілком приголомшений вістю про вбивство герцоґа Б'юкенгемського.
Королева була попереджена про те, що чоловік, якого вона так кохала, перебуває в небезпеці. Проте, коли її повідомили про його смерть, Ганна Австрійська не хотіла вірити. Вона навіть необережно скрикнула:
— Це неправда! Я тільки но одержала листа від нього!
Але назавтра вона примушена була поняти віри цій нещасній вісті: Ля-Порт, як і інші, затриманий в Англії з наказу короля Карла I, повернувся й переказав королеві останні передсмертні слова герцоґа.
Король радів безмірно, не старався навіть ховати своєї радости й надто яскраво виявляв її перед королевою.
Людовікові XIII, як усім легкодухим людям, бракувало великодушности.
Але незабаром король знову став сумний й був не в доброму гуморі. Він не належав до тих осіб, що настрій їх триває довгий час.
Людовік XIII відчував, що, повернувшись до табору, він опиниться в неволі, а проте повертав туди.
Кардинал був для нього ніби гадюка, що причаровує, а він сам являв собою птаха, який пурхав з гілки на гілку, не мавши сили полетіти від гадюки.
Отже, повернення до Ля-Рошелі було дуже сумне. Особливо дивували своїх товаришів наші чотири приятелі. Вони їхали в один ряд з похмурим видом і похнюпившись.
