вони повинні були податись до Армантьєра, кожен своєю дорогою. Плянше, як найспритніший з них, мав вивчити шлях, де зникла карета, екскортована льокаями Рошфора. В неї, мусимо пригадати, стріляли наші приятелі.
Атос скористався перш за все льокаями, бо від того часу, як вони стали до нього та його друзів, він виявив головні здатності кожного зокрема.
Усі четверо мусіли зійтися завтра об одинадцятій. Коли вони викриють притулок міледі, то троє мали залишитися стерегти її, а четвертий — повернутись до Бетюна, щоб попередити Атоса й провести туди чотирьох друзів.
Вислухавши ці розпорядження, льокаї пішли до себе.
Незабаром вийшов Атос. Було вже пізно. Стрінувши якогось перехожого, він наблизився до нього й сказав йому кілька слів. Особа, до якої звернувся Атос, віджахнулася, а проте жестом одповіла на запитання мушкетера. Атос запропонував йому півпістолі, аби той проводив його, та перехожий одмовився.
Атос пішов далі. Дійшовши до перехрестя, він знову спинився, очевидно, вагаючись, бо не знав, куди йти. А що на перехресті, скорше ніж де інде, можна було сподіватися стрінути когонебудь, Атос залишився на місці. І дійсно, за кілька хвилин пройшов нічний сторож. Атос повторив запитання, яке поставив уже першому перехожому. Нічний сторож так само віджахнувся й теж одмовився провести Атоса, показавши рукою дорогу, якої треба було держатись.
Атос пішов у вказаному напрямку й дістався околиці, розташованої на краї міста, противнім тому, через який він із своїми товаришами туди в'їхали. Тут, здавалось, він знову почутив неспокій, завагався й спинився втретє.
На щастя, якийсь жебрак підійшов до нього попросити милостині. Атос запропонував йому екю, щоб той провів його. Жебрак на хвилину замислився, але, побачивши срібну монету, що блискотіла в темряві, наважився й пішов попереду.
Дійшовши до рогу одної вулиці, він вказав на маленький будинок віддалік, ізольований, самотній, похмурий на вигляд.
Атос попрямував до нього, а жебрак, одержавши гроші, прожогом побіг назад.
Атос обійшов круг будинку, перше ніж вгледів двері на тлі червонуватої фарби, якою був помальований той будинок.
Крізь щілини віконниць не було видко ні іскри вогню. Відсутність будь-яких звуків виключала думку, що будинок заселений. Він стояв сумний та німий, як могила.
Атос постукав тричі, але спершу ніхто не відповідав. Тільки по третьому разі почулися кроки. Нарешті двері
