Сторінка:Александр Дюма. Три мушкетери. 1929.pdf/357

Цю сторінку схвалено

як зазначено, чекали лярошельці, бігцем перетяв її і шугнув на сходи, але на першому щаблі здибався з лордом Вінтером. Той, побачивши його з блідим, розгубленим, багровим обличчям, з кров'ю на руках і на виді, схопив його за горло й закричав:

— Я знав про це. Я здогадався, але спізнився на одну хвилину. О, я нещасний, який же я нещасний?

Фелтон не ставив жодного опору. Лорд Вінтер передав Фелтона вартовим, а ті, чекаючи на дальші розпорядження, одвели його на невелику терасу над морем. Сам же лорд кинувся до кабінету герцоґа Б'юкенгемського.

На крик герцоґа, на поклик Патріка, чоловік, що його Фелтон стрінув у передпокої, побіг до кабінету. Він побачив герцоґа, що лежав на канапі, конвульсійно притиснувши до рани руку.

— Ля-Порте! — промовив герцоґ Б'юкенгемський голосом людини, що конає, — Ля-Порте, ти приїхав од неї?

— Так, ваша ясновельможність, — відповів вірний слуга Ганни Австрійської — але, мабуть, вже запізно.

— Тихо, Ля-Порте, нас можуть почути. Патріку, не пускай нікого. О, я вже не буду знати, що вона переказала мені, боже мій, я помираю.

І герцоґ зомлів.

А втім, лорд Вінтер, депутати, начальники експедиції, офіцери почоту герцоґа ввійшли в його кабінет. Скрізь лунали крики розпачу. Новина ця сповнила палац жалями й лементом, вийшла поза межі його й поширилась по всьому місту.

Гарматний постріл сповістив, що сталося щось нове й несподіване.

Лорд Вінтер рвав на собі волосся.

— Спізнився на одну хвилину! — кричав він. — Лише на одну хвилину! Боже мій, боже мій, яке нещастя!

Герцоґ ще не вмер. Він прийшов до пам'яті й розплющив очі. До всіх повернулась надія.

— Панове, — сказав він, — залиште мене на самоті з Ля-Портом і Патріком. А, це ви, Вінтер! Ви прислали сьогодні до мене якогось божевільного. Подивіться, що він зробив зо мною.

— О, мілорде, — скрикнув Вінтер, — я ніколи не подарую собі…

— І будете неправий, дорогий Вінтер, — відказав герцоґ, подаючи йому руку. — Я не знаю жодної людини, яка заслуговувала б на те, щоб інша людина жаліла її через ціле життя… Але залиш нас, прошу тебе.

Лорд Вінтер вийшов, ридаючи.