— А наші ескадронні коні? — додав Араміс.
— З чотирьох коней льокаїв ми зробимо двоє панських і будемо жеребувати про них: за чотириста люїдорів купимо ще півконя для одного пішого, а решту — вишкребки з кешені, дамо Д'Артаньянові: у нього щаслива рука, і він має піти грати до першого-ліпшого картярського дому.
— Нумо давайте обідати, — запросив Портос, — а то все захолоне.
Чотири приятелі, заспокоївшися за своє майбутнє, віддали шану обідові, а рештки його з'їли пани Мускетон, Базен, Плянше та Грімо.
Приїхавши до Парижу, Д'Артаньян знайшов листа від пана Де-Тревія, який повідомляв, що на його клопотання король ласкаво дозволив Д'Артаньяну вступити до мушкетерів. То була завітна мрія Д'Артаньяна, разом з бажанням розшукати пані Бонасьє. Переповнений радости, він кинувся до своїх друзів, що їх залишив півгодини тому, а тепер застав дуже сумних та заклопотаних. Вони зійшлися на нараду до Атоса, а це завжди була ознака серйозности становища.
Пан Де-Тревій щойно повідомив їх, що, беручи на увагу рішучий намір його величности розпочати кампанію першого травня, вони мусять негайно подбати про свою екіпіровку.
З чотирьох друзів найбільше заклопотаний був, звичайно, Д'Артаньян, дарма що йому, як ґвардійцеві, екіпіруватися легше, ніж мушкетерам. До того ж його турбувало й становище мадам Бонасьє. Пан Де-Тревій говорив про неї королеві. Королева не знала, куди заподілася молода кастелянша, але обіцяла вжити заходів, щоб розшукати її. Проте, обіцянка та була дуже непевна й не заспокоїла Д'Артаньяна.
Атос не виходив з своєї кімнати. Він поклав не робити жодного кроку для того, щоб умундируватися.
— Маємо ще два тижні, — казав він своїм приятелям. — Коли протягом цього часу я нічого не знайду, або вірніше — мене ніщо не знайде, то я посварюся з чотирма ґвардійцями його еміненції, чи з вісьмома англійцями. Нам доведеться взятися за шпади, і я битимуся, доки один з них не вб'є мене. А це ж неминуче, якщо взяти на увагу їхню кількість. Усі говоритимуть, що я наклав головою за короля, і, таким
