— Так, пане, — за п'ять днів по своєму від'їзді він повернувся й так само в поганому гуморі: здавалося, що і з ним підчас подорожі сталося якесь лихо. На жаль, він моторніший за свого пана, і для нього перевертає тут усе перевертом. А коли йому здається, що його прохання можуть не задовольнити, то все потрібне він бере, не питаючись. Сам же пан Портос лежить й не підводиться.
— Чому?
— Не може, бо поранений.
— Як? Встати з ліжка йому заважає рана?
— Та ще яка! Проте, може ви хочете побачити його? Він живе в кімнаті № 1, на другому поверсі.
— Ви кажете, кімната пана Портоса № 1, на другому поверсі?
— Так, пане, найкраща з кімнат в цілому готелі. Я разів десять мав нагоду винаймати її.
— Будьте спокійні, — усміхнувся Д'Артаньян, — Портос сплатить вам за все, а тому не турбуйтеся й далі дбайте про нього, як вимагатиме його становище.
Д'Артаньян, трохи заспокоївши хазяїна, пішов нагору. У коридорі, на найближчих дверях, чорним атраментом була написана величезна цифра 1. Д'Артаньян постукав і, почувши запрошення, увійшов.
Портос на ту пору лежав у ліжку й тренувався, граючи з Мускетоном у ляндскнехт. На рожні пряжилася курінка, а в кутках комінку на таганах кипіли дві каструлі, звідки дхнуло фрікасе з трусиків і риби, що приємно лоскотало нюх. Бюрко і мармурова дошка комоду були засіяні порожніми пляшками.
Побачивши приятеля, Портос згукнув з радощів, а Мускетон поштиво підвівся, поступився місцем і відійшов подивитися на дві каструлі, що їх, здавалося, доручили його особовому доглядові.
— А, це ви! — сказав Портос. — Будь ласка, милости просимо. Вибачте тільки, що не можу підвестися. А доречі, — додав він, кинувши стурбованим оком на Д'Артаньяна, — чи відомо вам, що зо мною тут сталося?
— Ні.
— Хіба хазяїн вам нічого не казав?
— Я спитав про вас і зараз же побрався по сходах.
Портос, здавалося, зідхнув вільніше.
— А що ж саме з вами сталося, любий Портосе? — провадив далі Д'Артаньян.
— А те, що, завдавши, свому супротивникові три вдари та мавши скінчити справу четвертим, я спотикнувся на камінь і забив собі коліно.
