О другій рано вони виїхали з Парижу через Сен-Дені. Уночі навіть не розмовляли. Темрява мимоволі впливала на них і скрізь увижалися їм засіди.
З першим же променем сонця язики їм розв'язаливь, і сонце повернуло веселий настрій. Як напередодні бійки, серце калатало, очі всміхались. Вони відчували, що життя, з яким, мабуть, доведеться розпрощатись, зрештою, непогана штука.
За ними їхали слуги, озброєні до зубів.
Усе було гаразд до Шантії, куди прибули коло восьмої ранку. Треба було поснідати. Біля коршми зійшли з коней. Слугам наказано не розсідлувати коні й бути напоготові негайно їхати далі
Вони увійшли до залі й посідали до столу.
Якийсь пан, що саме приїхав Домартенським шляхом, сидів біля того ж таки столу й снідав. Він розпочав розмову про погоду. Мандрівники відповідали. Він випив за їх здоров'я. Мандрівники відповіли тим же.
Але коли Мускетон прийшов сказати, що коні готові і всі підвелись з-за столу, незнайомий запропонував Портосові випити за здоров'я кардинала. Портос відповів, що він не від того, якщо незнайомий з свого боку вип'є за здоров'я короля. Незнайомий вигукнув, що не знає іншого короля, як його еміненція. Портос назвав його п'янюгою. Незнайомий вихопив шпаду.
— Ви зробили дурницю, — сказав Атос; — але нема чого робити; одступати запізно. Убийте цю людину та наздоганяйте нас якнайскорше.
Усі троє посідали на коні й помчали що було духу. А Портос тимчасом обіцяв свому супротивникові проткнути його всіма засобами, відомими в мистецтві фехтування.
— Ось вже один є, — зауважив Атос, проскакавши кроків з п'ятсот.
— Але чому ж цей чоловік причепився до Портоса, а не до кого іншого? — спитав Араміс.
— А тому, що Портос розмовляв голосніше за інших і він узяв його за старшого, — пояснив Д'Артаньян.
У Бове спинились на дві години, щоб дати коням перепочинок та почекати на Портоса. А що Портос не з'являвся і про нього не було нічого чутно, поїхали далі.
За милю від Бове, там де шлях був стиснений між двома горбками, вони побачили вісім чи десять чоловіка, які, кори-
