полювати. Ходити було недалеко: побачивши ступнів за сто очерет, молодий козак угадав, що за очеретом є озерце й повернув до нього. Нелегко було продратись крізь рясний очерет, переплутаний колючою ожиною, а все ж таки Гнат ламав його й посувався далі, спускаючись до води.
Одхиливши останню стіну очерету, Гнат скам'янів з дива. На озерці майже не знать було води — вона вся була вкрита качками, гусками, лебедями й иншим озерним птаством. Вся дичина майже не полохалась і тільки ті качки, що були ближче до берегу, побачивши несподіваного гостя, трохи одпливли від нього.
Гнатові було соромно стріляти, коли дичина була так близько, що її можна було брати руками, або бити кійком; до того ж його увагу звернули на себе водяні свині[1], що цілою родиною, з дітьми, росташувалися на березі. Ці незграбні, невеликі тварини з не то поросячими, не то качиними носами й широкими, мов лопаточки, хвостами, одягнені в дуже коштовне хутро, чіплялися пазурями своїх коротеньких лапок за коріння верби, обмите водою, вилазили на них з води, перекидалися через голову, бавилися з дітьми й знову падали в воду. Тут же недалеко, під корінням верби, сиділа видра з видрюком і смакувала молоденькі шпичаки[2].
Гнат захопився видовиськом спокійного життя звірів і стояв, спустивши свою рушницю до долу. Аж тут, з гилки, що була в нього над головою, на водяних свиней камінем упав великий дикий кіт і, вхопивши
