Сторінка:Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область.djvu/158

Ця сторінка вичитана

крб.) вели до посилення опору селян. Тому, коли в квітні 1861 року в Ольгопільському повіті почався виступ незадоволених реформою, джулинці підтримали їх. Боячись зростання селянських заворушень, подільський губернатор послав солдатів Мінського, Брянського та Єлисаветградського полків для придушення непокірних. Царський уряд жорстоко карав всяку спробу розкрити селянам грабіжницьку суть реформи. Гайсинський повітовий суд у травні 1861 року розглядав справу про обвинувачення відставного фельдшера С. Балицького, який, роз'яснюючи джулинцям зміст реформи, нібито перекручував затверджені царем положення про становище селян, що звільнялися від кріпацтва[1].

В пореформений час прискорився економічний розвиток села.

Починаючи з 1873 року в Джулинці кожні два тижні відбувалися ярмарки[2]. Наприкінці XIX ст. у навколишніх селах Усті й Красносілці будувалися цукрові заводи, що зумовило деякі зміни в заняттях населення Джулинки. Селяни почали висівати цукрові буряки для цих підприємств. У селі з’являлися підрядчики, які наймали селян на сусідні цукроварні. На кінець XIX ст. припадає завершення будівництва залізниці Вінниця—Гайворон, що проходила біля села. Це також значною мірою вплинуло на заняття населення.

До початку XX ст. Джулинка виростає у велике село з 798 дворами і населенням 3307 чоловік[3]. Найбільшими земельними власниками у Джулинці були поміщики та товариство Соболівського цукрового заводу. Йшов швидкий процес диференціації селянства. В селі було більше десятка куркульських господарств, зміцненню яких сприяло відкрите 1913 року кредитне товариство. Життя трудящих було важким, основна маса селян, позбавлена землі і людських умов праці, бідувала. Коли до села дійшла звістка про революційні події 1905 року, селяни активно виступили проти жорстокої експлуатації. Під керівництвом батраків Ф. Моруса, А. Білого, С. Печеного вони розгорнули боротьбу за скорочення робочого дня і підвищення оплати праці.

В культурному відношенні Джулинка була відсталим селом. 1863 року тут відкрили першу парафіяльну школу, для якої у 1869 році звели окремий будиночок. Її відвідувало на початку 70-х років близько 70 хлопчиків та 10 дівчаток щорічно. Згодом у 1892 році в Джулинці почала працювати окрема церковнопарафіяльна школа для дівчаток, а в 1899 році — церковна школа грамоти. Перед першою світовою війною дві джулинські школи закрили, в селі залишилась одна школа, в якій працювало 3 вчителі і навчалися 172 учні[4]. Ще гірше було з охороною здоров'я. До XX ст. в селі про медичні заклади навіть не знали. Лише напередодні першої світової війни земство збудувало в селі невелику лікарню, де працювали лікар, фельдшер і медсестра.

Схвально зустріли трудящі звістку про повалення царської влади. Селяни чекали закінчення війни і повернення солдатів додому. Та скоро вони переконалися, що Тимчасовий уряд не поліпшить їх долі. Коли ж до села докотилася звістка про Жовтневу соціалістичну революцію, найбідніше селянство сприйняло її з радістю. На початку 1918 року колишній матрос М. Кравченко з місцевими бідняками Костянтином та Лаврентієм Кобійчуками здійснили розподіл поміщицької землі, худоби та реманенту серед селян.

Але в березні 1918 року Джулинку загарбали німецькі війська. Окупанти повернули поміщикові землю, худобу, реманент, грабували селян, забирали хліб.

Протягом 1919—1920 рр. село неодноразово потрапляло до рук петлюрівців, денікінців та польських інтервентів. Крім того, в цих місцях лютували банди різних буржуазно-націоналістичних отаманів. Вони жорстоко знущалися з населення,

  1. Вінницький облдержархів, ф. 471, оп. 1, спр. 771, арк. 1—68.
  2. ЦДІА УРСР у Києві, ф. 442, оп. 52, спр. 151, арк. 1—2.
  3. Сведения о населении Подольской губернии. Каменец-Подольский, 1907, стор. 37.
  4. Вінницький облпартархів, ф. 2147, оп. 2, спр. 332, арк. 31.