Для інтеліґента досить рівности в парляменті, а не в житті, де буржуазія і пролєтаріят істнують в атмосфері грізної суперечности їхніх клясових інтересів. Для інтеліґента досить етичних катеґорій, бо він не має певного клясового інтересу, він міжклясовий гермафродит, що носить в собі прикмети і буржуазії і пролєтаріяту. Він сам — соціяльний компроміс, а тому може виявитися лише в політичному компромісі клясових ворогів — парляментаризмі.
Через те він проти соціальної революції і несе в соціялістичну організацію лише поняття компромісу, що мають імя опортуністичної політики. Інтеліґенти перебирають на себе провід над соціялістичною партією і перетворюють її в ліберально-опортуністичну, революційний по своїй природі соціялізм — в опортуністичний, асімілірують капіталізм в соціялізмі і навпаки. Буржуазія розуміє цю природу інтеліґента і не боїться його використовувати, посилаючи в парлямент. Це їй дуже вигідно, бо пролєтаріят до парляменту сам не йде, а посилає інтеліґентів. Цього й треба для буржуазії! Ти прийди в парлямент, а тут ми вже компроміс знайдемо: ти нас визнаєш, лєґалізуєш і не робитимеш революції.
Це настільки вигідна для буржуазії річ, що коли-б соціялісти не пішли в парлямент, то в буржуазних колах був-би справжній
