Маючи рентабельну посаду чи талант, інтеліґент має змогу жити з більшим чи меншим матеріальним і духово-естетичним комфортом, цеб-то використуючи всі блага культури. Цей спосіб життя витворює певну психіку, звички, погляди. Пезаяк інтеліґенція живе зовнішно так, як і буржуазія, то має і подібну соціальну психіку, котра носить в собі признання і уподобання сучасности, санкцію сучасного ладу, котра виблискує з кожного слова, руху, погляду сучасного інтеліґента, Її можна замаскувати навіть більшим чи меншим етичним розвитком інтеліґентної особи, котра може навіть тонко відчувати суперечности життя, несправедливість поділу природніх добр і продуктів праці, але помимо того не має сили волі для активної праці над перебудовою соціяльних відносин.
Соціяльні відносини розвиваються на своїх економічних підставах, вони витворюють державу, право, етику, естетику, котрі являються проізводими економіки. Наслідок не творить своєї причини, не стає своєю власною передпосилкою (премісою), то-ж етичні рухи і успособлення не мають в собі самостійної сили для перебудови життя. Вони мають значіння, але не вони рішають. Через те все навіть етично розвинена персона не в силі творити дійсне справедливе життя, котре твориться лише
