своїх патронів, імпресаріо, видавців, то-що, але це подібно до того, як більший буржуа експлуатує меншого: через те вони не перестають бути буржуями, коли навіть цілком справедливо нарікають на визиск.
Ми-б могли вже установити, що трудова інтеліґенція, що заробляє собі екзістенц-мінімум або менше, цілком відноситься по своєму клясовому становищу до пролєтаріяту, але по своїй клясовій свідомости стоїть, взявши загалом, значно низче його, через те підлягає великому визискові з боку капіталу, часто служить несвідомо зброєю гніту над пролєтаріятом і.... жертвою гніву повставшого трудового люду.
Інтеліґенція вільного фаху, з „рентабельним“ інтелєктом або талантом, по своїй економічній суті виростає разом з капіталізмом, користується реальними вигодами капіталістичного устрою, зростається з ним психічно, ідеольоґічно і економічно. Є його духовною опорою і захистом, його ідеольоґом і поетом. А тому так кричить проти революції і є фактичним ворогом пролєтаріяту. Щоб замаскувати своє оличчя і укріпити економічне становище, гримірується під „провідників людськости“, „творців“ і тероризує пролєтаріят духово, пускаючи в хід всі свої таланти, красномовство, всі засоби могучої мистецької суґґестії.
