Цар промовив: «Любий друже!
Щось мені чи нудно дуже,
Чи то душу щось гнітить,
Чи вона щось прочуває,
Що недобре нас чекає, —
Сон від мене геть летить.
«Що його вночі почати?
Чи Коран[1] святий читати?
Певно, це спасенна річ.
Та ти знаєш — цар невільник
Світу, а не богомільник.
Не на те нам Бог дав ніч.
«Чи покликати музики,
Справить танці, пиятики?
Знов недобре буде й так.
Цар — на очах всього люду, —
З мухи зроблять верхоблюда,
Скажуть: цар — ласун, пияк.
«Може б, ти міг пригадати,
Що би нам оце почати,
Щоб скоро̀тати цю ніч?»
Джіафар вклонився низько.
«Царю, твій співак тут близько,
Хай співа. Це добра річ».
«Ні, — сказав халіф, — мій цвітку!
Мій співак охрип крихітку,
Та й пісні його усі
Я давно напам'ять знаю, —
Та цю ніч я буть бажаю
В зацікавленню й страсі.
«Слухай, друже, ну, зберімся,
В простий стрій переберімся
