Але гляньте, пане любий,
Ось ізнов ідуть вони!“
Справді, велетні погані
Знов явились і пригнали
Пару воликів, до воза
З кліткою їх припрягли,
Скочив лицар наш у клітці,
Вздрівши сво̀їх супостатів.
„Стійте, кляті! Що ви з нами
Робите, скажіть мені!“
Але велетні ні слова,
Наче б їм позакладало.
Замахнули батогами —
Звільна рушили воли.
Заскрипів старий возище,
Рушили за ним прип'яті
Санчо Панса на ослі,
За ослом же Росінанте.
Та як в браму виїжджали,
Залунав страшливий голос
(Це голяр ревів, укритий
В голуб'ятнику край брами):
„Слухай, славний Дон Кіхоте!
Не журися, не смутися!
Ця хвилевая неволя
До добра тебе веде!
„Я є Каракуліамбро,
Чародій з Мікомікону —
Вдячний я тобі до гробу,
Що ти велетня убив.
