Аж об поли бивсь руками
Панотець і став він думать,
Як би лицаря з пустині
Знов на розум навести.
Врешті видумав він хитрий
Плян і вислав Санчо Пансу,
Щоб ніс лицарю в пустиню
Цю від Дульчінеї вість:
„Ваша славна, преосвітла
І незрівняна богиня
Засилає вам подяку
І домів велить вертать“.
Але лицар так відмовив:
„Не осмілюся заглянуть
В сині очі Дульчінеї,
Поки слава мо̀їх діл
„Не буде́ лунать широко,
Не обійме всього світу“.
Інший плян придумать мусив
Щиросердий панотець.
Раз, коли преславний лицар
Відбував свою покуту,
Перед ним нараз явилась
Гарна дама на коні.
З нею на прекраснім мулі
Лиш один слуга був. Дама,
Вздрівши лицаря, упала
На коліна перед ним.
„Славо славная ла Манші, —
Почала вона благати, —
