Поснідавши, що там мали,
Далі рушили в дорогу,
Щоб знайти придатне місце,
Де покуту відбувать.
І заїхали у гори,
Віковим покриті лісом,
У яри глибокі й дебрі,
Так, що й світу не видать.
„Тут мені придатне місце! —
Мовив лицар. — Тут лишуся,
Аж від пані Дульчінеї
Не одержу добру вість“.
Там зліз лицар з Росінанта
І захо̀дився писати
Лист любовний — та, на лихо,
Атраменту не було.
Ось він кров пустив із пальця
І на свисточку паперу
Лист надряпав і смолою
Із смереки заліпив.
Ну, та, певно, ви цікаві,
Що стояло в тому ли́сті?
Ось послухайте — не швидко
Трапиться таке почуть:
„Многострунні інструменти
І пузатії пузани,
Арфи, цитри і цимбали,
Свиставки і пищавки —
„Епопеї, гіменеї,
Мадригали, ні сонети,
