„Що нам гро́зить, брате Санчо?“
„Аджеж, пане, арештантів
Ви пустили, а комі̀сар
Чи не зранений від вас?
„Це ж значи́ть, тепер жандарми,
Поліцаї, ревізори
Кинуться, як пси, за нами.
Пане, лихо буде нам!
„Я би радив якнайшвидше
Забиратися в ті гори,
Влізти де в хащі, у дебри,
Переждати пару днів“.
Трохи думав славний лицар,
Далі мовить: „Слухай, Санчо. —
Не з страху перед кимнебудь,
А для тебе це зроблю“.
І стежками, манівцями
Поплелися, Санчо Панса
Передом, а славний лицар,
Наче журавель, за ним.
Їдуть, їдуть, серед поля
Купку парубків догнали,
Що з ціпками, і дрючками,
І з вильми ішли кудись.
Зразу Панса їх боявся,
Та зрівнявся з ними лицар,
Людяно почав питати,
Хто вони, куди спішать?
„Пане, — з них один озвався.
На війну йдемо“. „Що мовиш?
