Пассамонте теж гарячий. Він моргнув на сво́їх другів, Ті розскочилися живо Та й хахап за камінці. Як почнуть бомбардувати Лицаря і Санчо Пансу, — Ледве ті втекли з душею Від розлючених злодюг. Так скінчилась та пригода, Що невольників з кайданів Вирвав і синців від них же Тут набрався Дон Кіхот.
„Слухай, Санчо, — мовив лицар, Коли щезли злодіяки, — Бачиш, як то зле невдячним Ізробить якесь добро“. „Я чи бачу! — скрикнув Санчо. — Ви цього, ласкавий пане, І не бачили й не хтіли Бачить, хоч я мовив вам“. „Га, тепер, небоже Санчо, Буду вже обережнішим“. „Ви обережнішим, пане? Скорше в зайця буде хвіст. „Скорше рак на дубі свисне! Та подумайте лиш теє, Що тепер велике лихо Гро́зить нам, тяжка біда“.
