Я наукою займався,
А не чарами, їй-богу.
„Я робив експерименти,
А ті темні, прості люди
Це взяли за злії чари, —
Суд їх віру потвердив.
„Мало, мало бракувало,
Щоб на стосі не спалили;
Тільки з ласки на повільну
Смерть осуджено, мене.
„Аджеж ті чотири роки
Каторги мені, старому
Та ще й хорому, — це, пане,
Неохибна, певна смерть“.
Так пройшовши за порядком
Кождого із тих злочинців,
На останнім, що був ззаду,
Зупинився Дон Кіхот.
Цей був скований подвійно,
На руках мав, крім кайданів,
Ще залізну добру штабу
І на шиї мав обруч.
„Ну, а цей що заподіяв, —
Дивувався славний лицар, —
Що в такі перстені й штаби
Запроторили його?“.
„Пане, — відповів комі̀сар, —
Цей один злочинець має
Більше злого на сумлінню,
Ніж ті інші всі нараз.
