„Не було на нього свідка,
Не було знаку, лиш тільки
Край воріт його згубились
Коней крадених сліди.
„Ну, скажіть, хіба ж це доказ?
Але він, дурний та глупий,
На тортурі сам на себе
Виспівав усе, що знав.
„От такий то він канарок!
Двісті буків взяв на плечі,
Ще й п'ять літ у „пані Кліпи“[1],
А то все лиш за свій спів“.
„Ну, а ти? — промовив лицар
До слідуючого. — За що
Йдеш до пані Кліпи в гості?“
„За пусте, — промовив цей. —
„Недостало п'ять дукатів“.
„Я б тобі їх дав і десять, —
Добродушно скрикнув лицар, —
Щоб ти так іти не мусив“.
„От таке! — сказав злочинець. —
Що мені тепер з дукатів!
Так, як тому серед моря,
Що в судні без хліба мре.
„Якби мав я їх вчасніше,
Я б секретарю від суду
Підмазав був ними руки,
І свобідний був тепер“.
