Тут усі зареготались,
А закоханий найгірше.
„Закохавсь — та не в дівчині
А в сусідській повній скрині.
Тяжко працював я, пане,
Поки розлупав її.
„Тут мене при ній зловили,
Не було що й признаваться.
Засудили на сто буків
І на каторгу на рік“.
„Гм“, сказав преславний лицар
І до другого звернувся,
Але цей схилився сумно,
Ані слова не сказав.
„Цього, пане, не займайте!
Це канарок і за теє
Йде на каторжні роботи,
Що замного виспівав“.
„Як то, як то? — скрикнув лицар. —
Чи ж можливо, щоб за спів
На таку тяжкую кару
Хтось судить його хотів?“
Знов усі зареготались,
А злодюга мовив: „Бачте,
Спів — то страх погане діло,
Як не впору й не на місці.
„Цей бідак був конокрадом.
Що ж, і це по людях ходить.
Мудро він провадив діло,
А як схо́пили його,
