„А не міг би я просити,
Щоб ви ла́скаво сказали,
За що цю тяжкую кару
Мають приймати вони?“
„Пане, — відповів комі̀сар, —
Це нехай вас не обходить.
Тут на шля̀ху не пора вам
І не місце говорить“.
„То позвольте, чемний пане,
Що я їх самих спитаю, —
Це не довго потриває,
А мені потрібно знать“.
Не противився комі̀сар,
А жандарми навіть раді,
Бачучи, що в того пана
Не всі дома є, мабу̀ть.
„Ну, — міркують, — варто чути,
Як то буде розмовляти
Лицар цей з оцим гультяйством,
Що так ласе на брехню!“
Перший був у першій парі
Здоровенний парубійка.
„За що ти сюди попався?“
Запитав наш Дон Кіхот.
„Пане, я зовсім невинний, —
Відповів покірно злодій. —
Закохавсь я і за те,
Бач, на каторгу іду“.
„Закохався? Якжеж можна
За любов іти в кайдани?“
