У тяжких кайданах гонять
У далеку чужину.
„Тут меча мойого треба
І лицарської відваги,
Тут я покажу, як славне
Є лицарське ремесло!“
„Пане любий, — мовив Санчо, —
Бога бійтесь! Розміркуйте!
Це ж комі̀сар королівський,
А не жаден лиходій.
„Гляньте, а при нім жандарми!
А ті в путах — то є, певне,
Арештанти і злочинці,
Що на каторгу ідуть“.
Та не слухав славний лицар
Слів розумних, спис ухо̀пив
І, його зложивши низом,
Серед шляху гордо став.
А як надійшла ватага,
Він промовив дуже чемно:
„Пане, можу вас просити
Річ одну сказать мені?“
„Що вам треба?“ рік комі̀сар.
„Будьте ла́скаві сказати,
Що за люди це в кайданах
І куди ведете їх?“
»Це злочинці, — рік комі̀сар, —
Що, засуджені на кару
І на каторжні роботи,
Під конвоєм[1] ось ідуть“.
